ТВОРЧИЙ ПРОЕКТ «НАРОДНА КАЗКА» МАЙСТЕРНІ «КЛУБОК»

Творчий проект майстерні «КлубОК»

«Народна казка»

Актуальність проекту:

Ми живемо в непростий час. На сьогоднішній день все частіше стикаємося з тим, що діти не читають ніяких книжок. Ця проблема викликає тривогу не тільки в учителів, керівників гуртків, а і у батьків. Потрібні такі методи та форми роботи, які могли б викликати інтерес до читання. Для цієї мети дуже підходить метод проектів. Тому група вихованців майстерні «Клуб ОК» вирішила створити для малечі плетені ілюстрації до казок. 

Тему проекту було обрано для підвищення інтересу у дітей до художнього плетіння, для формування вміння генерувати ідеї, планувати та організовувати свою діяльність, для сприяння творчому саморозкриттю кожної дитини.

Мета:

- звернути увагу гуртківців на усну народну творчість, зокрема, казку;

- сформувати в учнів уявлення про мудрість народу, що передається з покоління в покоління, про усе, що є вартим уваги нащадків, життєвий досвід, мрії народу, його почуття, сподівання;

-  створити плетені ілюстрації до українських народних казок («Колобок», «Івасик-Телесик», «Півник та курочка»).

Завдання:

- підвищити інтерес дітей до різних технік художнього плетіння;

- формувати у дітей вміння генерувати ідеї, планувати та організовувати свою діяльність;

- сприяти творчому саморозкриттю кожної дитини;

- створити власну казку та ілюстрацію до неї.

Тип проекту: творчий.

Вид проекту: груповий.

Учасники: вихованці  майстерні «Клуб ОК» (9 осіб).

Термін виконання: грудень 2013 – березень 2014 р.

Очікувані результати:

1.     Розвиток пізнавальних інтересів;

2.     Удосконалення вміння орієнтуватися  в інформаційному просторі;

3.     Активне включення вихованців у процес творчої діяльності.

4.     Оволодіння та вдосконалення технік плетіння: гачком, спицями, використання незакінчених рядів, техніка мотання, використання інших матеріалів (газетних трубочок) тощо.

5.     Формування вміння використовувати додаткову літературу та інтегрувати знання з різних галузей науки: природознавства, образотворчого мистецтва.

6.     Розвиток навичок робити ескізи малюнків; підбирати потрібні матеріали, інструменти;

7.     Формування навичок працювати в команді.

Кінцевий результат:

Виготовлені фігурки казкових героїв, що в комплексі складають плетені ілюстрації до українських народних казок, а також ілюстрація до казки «Заяча родина», написаною вихованкою гуртка. Ілюстрації будуть представлені на звітній виставці гуртка, а також на обласній виставці «Знай і люби свій рідний край».

Етапи реалізації проекту:

І. Підготовчий: визначити тему, мету та завдання проекту.

ІІ. Організаційний:

·        визначити джерела інформації;

·        укомплектувати групи учнів  з урахуванням здібностей, віку, рівня сформованості навичок та вмінь;

·        конкретизувати завдання кожної групи;

·        розподілити обов’язки та завдання між членами групи;

·        сформувати уявлення про бажані результати;

·        встановити критерії оцінки результату.

ІІІ. Діяльнісний:

·        збір та опрацювання теоретичної інформації про українські народні казки (пошук літератури, відвідування бібліотек міста);

·        підбір різноманітних зразків ілюстрацій;

·        створення ескізів малюнків для ілюстрацій;

·        підбір схем для колективних творчих робіт, вибір матеріалів  ( в техніках мотання, плетіння гачком та спицями);

·        виконання практичної частини роботи:

- виготовлення деталей казкових героїв;

- з’єднання деталей фігурок;

- оформлення робіт.

ІV. Узагальнюючо-підсумковий:

·        обробити, проаналізувати, систематизувати зібрані матеріали та узагальнити результати;

·        створити технічний опис виробів;

·        проаналізувати виконання роботи;

·        провести презентацію проекту;

·        оцінити результати діяльності над проектом;

·        захист проекту.

Критерії оцінювання виконаного проекту:

·        аргументованість вибору теми, значущість виконаної роботи;

·        обсяг і повнота розробок, самостійність, закінченість, матеріальне втілення й представлення проекту;

·        рівень творчості, оригінальність теми; оригінальність матеріального втілення й представлення проекту;

·        якість оформлення, відповідність стандартним вимогам.

Додаток 1

Ілюстрація до казки «Івасик-Телесик»

Ілюстрація до казки «Колобок»

І

Ілюстрація до казки «Півник та курочка» 

Ілюстрація до казки «Заяча родина»

Додаток 2

Тексти казок

Півник та курочка
Українська народна казка Подніпров’я

Жили собі у діда та баби півник та курочка. Набридло їм у старих бути, вирішили вони піти пошукати кращогомісця. Ішли вони дуже довго й зголодніли. Аж раптом бачать, стоїть хатка, й біля неї кущ з такими смачними ягідками, що курочка почала просити півника:

— Півнику-когутику, зламай мені прутика.

Він погодився, але тільки підійшов до куща і взявся за гілку, як з хатки вибіг зайчик і прогнав їх геть. Ідуть вони, ідуть і раптом бачать, ще одна хатка, і біля неї червоні ягідки соковиті. Курочка знову просить півника:

— Півнику-когутику, зламай мені прутика!

Тільки півник підійшов до хатинки, як звідти вибігла білочка й прогнала його. Ідуть вони знову, аж раптом бачать ще одну хатку. Тут з неї в вибігає лисичка. Побачила півника й курочку та й каже:

— Здрастуйте, любі гості! Мабуть, дуже зголодніли з дороги. Заходьте до мене, в моєму саду дуже багато спілих соковитих ягід. Поїжте, відпочиньте, а я піду по справах.

Зайшли півник з курочкою, Лисичка їх нагодувала і поклала відпочивати, тоді поставила на плиту каструлю з окропом і кудись пішла. Ішли повз ту хатинку зайчик з білочкою, побачили півника й курочку та й кажуть їм:

— Тікайте звідси! Лисиця зла й підступна. Вона пішла по вовка, щоб разом з ним пообідати. Зараз вони прийдуть і з’їдять вас.

А півник з курочкою їм відказують:

— Не віримо вам, ви злі, бо не хотіли нас нагодувати. А лисичка нас погодувала і відпочивати поклала.

Зайчик з білочкою їм відказують:

— Вона каструлю з окропом поставила, щоб з вас обід зварити. Он вони вже йдуть з вовком.

Тоді півник і курочка все зрозуміли і повірили. Швидко вибрались вони через вікно з тієї хатинки і втекли знову до діда з бабою.

З тих пір півник і курочка більше ніколи не виходили з дому.

Колобок

Українська народна казка

Були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить:

— Бабусю! Спекла б ти колобок!

— Та з чого ж я спечу, як і борошна нема?

— От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок.

Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав.

А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг покотився дорогою.

Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик.

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю:

— Ану заспівай!

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!

Та й побіг знову. Біжить та й біжить... Перестріває його вовк:

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.

— Ану заспівай!

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
То й від тебе втечу!

Та й побіг... Аж іде ведмідь.

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю.

— Ану заспівай!

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
То й від тебе втечу!

Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою... Стрічається з лисичкою:

— Колобок, колобок, я тебе з'їм!

— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю.

— Ану заспівай!

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений,—
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
Від ведмедя втік,
То й від тебе втечу!

— Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка.— От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.

Колобок скочив їй на язик та й почав співати:

Я по засіку метений...

А лисичка — гам його! Та й з'їла!

Івасик-Телесик

Українська народна казка

Був собі чоловік та жінка, а в них синок-одиначок Івасик. Ото Івасик, як підріс трошки, став просити батька:

– Зробіть мені, тату, човник та весельце, то я буду рибку
ловити та вас обох при старощах годуватиму.

– Куди тобі, синку, ти ще малий, – каже батько.
А він таки в одно: “Зробіть та й зробіть”.

От зробив йому батько човна і весельце, і став Івасик рибалити. Попливе Івасик геть-геть річкою, а мати тим часом йому їсти наварить та в горнятка-двійнятка накладе, візьме ті двійнятка, ще й сорочечку білу для Івася, піде до берега, стане та й кличе:
Івасику, Івасику,
Приплинь, приплинь до бережка,
Я дам тобі їсти-пити
І хороше походити.
А Івасик почує:
– Це ж моєї матінки голосок. Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Приплине, пообідає, сорочечку білу візьме, подякує, віддасть матері рибку, що наловив, та й знов на річку. Нагледіла Івасика відьма та й каже собі:
– Ото б добре Івасикового м’ясця попоїсти! Дай-но я його підманю.
Стала в обідню годину на бережку та й кличе:
Івасику, Івасику,
Приплинь, приплинь до бережка,
Я дам тобі їсти-пити
І хороше походити.
Івасик послухав, послухав:
– Ні, це не моєї матінки голосок: у моєї матінки голосок, як шовк, а це такий, як вовк. Пливи, пливи, човнику, далі та далі!
Бачить відьма, що так не підманить, пішла до коваля:
– Ковалю, скуй мені такий голос, як у Івасикової матері.
Коваль скував їй тоненький голос, а вона пішла до річки та вже новим голосом кличе Івасика:
Івасику, Івасику,
Приплинь, приплинь до бережка,
Я дам тобі їсти-пити
І хороше походити.
– Оце ж моєї матінки голосок. Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Тільки що Івасик на бережок, а відьма його – хап! та й потягла до своєї хати. Принесла та й каже дочці:
– Ось на, Оленко, цього хлопчика, спечи мені його на обід.
– Добре, мамо, – каже Оленка. – Я вже й у печі напалила.
– То я піду по сіль, – каже відьма, – а поки вернуся, щоб була мені печеня готова.
Відьма пішла по сіль, а Оленка взяла лопату та й каже до Івасика:
– Сідай, хлопче, на лопату.
– Та я не вмію.
– Та сідай, сідай!
От Івасик то руку покладе, то голову, а все не сідає, нібито не вміє, а далі до Оленки:
– Ти мені покажи, як сідати, то я й сяду.
– Та от же так, дивися!
Сіла Оленка на лопату, а Івасик її – шух! У піч і заслонкою затулив, там вона й спеклась.
Вибіг Івасик з хати, коли чує, відьма йде; він хутчій на явора, сховався та й сидить.
Увійшла відьма в хату, бачить: нема Оленки.
– Ну, дівка! Тільки я з хати, а вона вже й чкурнула. Я ж тобі дам! Мабуть, що пообідаю сама.
Витягла сама печеню, наїлася, пішла, лягла під явором та й качається:
– Покочуся, повалюся, Івасикового м’ясця наївшися.
А Івасик не витерпів та з явора до неї:
– Покотися, повалися, Оленчиного м’ясця наївшися!
– А, то ти тут, сякий-такий сину! Чекай же, я ж таки тебе з’їм!
Та й почала відьма явора гризти; гризе, гризе та зубами клацає. Бачить Івасик, що непереливки, аж тут дивиться: летять гуси. Він до них:
Гуси, гуси, лебедята, візьміть мене на крилята та понесіть до батенька, а в батенька їсти-пити і хороше походити.
А вони кажуть:
– Нам ніколи, нехай тебе задні візьмуть.- Та й полетіли.
А відьма все гризе, аж явір трясеться. Надлетіли задні гуси. Івасик до них:
Гуси, гуси, лебедята,
візьміть мене на крилята…
– Нехай тебе заднє візьме! – кажуть гуси та й полетіли.
А відьма вже так явора підгризла, що він аж похилився, от-от упаде.
Коли то летить одна гусочка, одне крильце їй перебите, то вона од гурту одбилась та так сама позаду і летить. Івасик заплакав та до неї:
Ой гусятко, лебедятко, візьми мене на крилятко та понеси до батенька, а в батенька їсти-пити і хороше походити.
Шкода стало гусочці Івасика, от вона й каже:
– Та вже сідай, може, якось долетимо.
Івасик сів на неї, та й полетіли.
Відьма, як побачила, що Івасик таки втік, надулась спересердя та й луснула.
А Івасик з гусочкою полетіли-полетіли та під батьковим віконцем сіли. Став Івасик під віконцем та й слухає, що там старі гомонять. А там мати пиріжечки з печі виймає по парі; кладе їх на віконце та й промовляє:
– Це тобі, дідусю, а це мені, дідусю.
Івасик з-поза вікна й обзивається:
– А Івасикові й нема!
– О, старий, – каже мати, – щось мені так як Івасиків голос вчувається!
– Та де там, стара, нашого Івасика вже на світі немає.
Утерла стара сльози та й знову до пиріжечків:
-Це тобі, дідусю, а це мені, дідусю.
Аж Івасик знов:
– А Івасикові й нема.
– Та ні-таки, старий, – каже мати, – я добре чую, це він.
Вийшли старі за поріг, аж дивляться: Івасик стоїть під віконцем. Поздоровкались, почоломкались та такі-то вже раді. Мати Івасикові і головку змила, і сорочечку білу дала, і нагодувала, а гусочці щонайліпшого зерна посипала. Та й стали вони укупочці жити. І досі живуть та хліб жують.
От вам казка, а мені бубликів в’язка.

Заяча родина

Сиром’ятникова Ольга, майстерня «Клуб ОК» 

У гущавині старого лісу на галявині біля струмочка жила собі «Заяча родина». Батько-заєць щодня ходив працювати на ферму, де він обробляв моркву, а зайчиха поралася вдома із зайченятами.

Одного разу зайчиха разом з дітьми розмальовувала лавку  біля їхнього дому. Повз них проходив ведмідь. Він побачив, що зайчиха дуже гарно малює, та й каже:

-                     Зайчихо, а чи не бажаєте ви працювати в лісовій школі вчителькою малювання?

Зайчиха подумала й каже:

-                     Це було б чудово, але мені нема з ким залишити зайченят.

-                     Якщо ви щось вирішите, приходьте, ми будемо раді бачити вас в нашій школі, - відповів ведмідь та пішов далі.  

Ввечері, коли батько-заєць повернувся з ферми, родина сіла вечеряти. Зайчиха розповіла чоловікові про розмову з ведмедем. Заєць подумав трохи та й каже:

-                     Ми обов’язково щось вигадаємо,  ти ж  дійсно хочеш працювати в лісовій школі?

-                     Так, я дуже хочу працювати, але з ким залишити зайченят?- засмутилася мама-зайчиха.

-                     А якщо попросити пригледіти за ними лелеку?

-                     Точно, адже лелека так любить дітей, та й зайченята добре його знають.

     Наступного дня зайчиха, дочекавшись няню-лелеку, пішла до школи, де тепер працює вчителькою малювання, а зайченята залишилися вдома з мудрим лелекою, який розповідав їм казки та годував солодкою кашею.