Теоретичне обґрунтування

Навчально-виховна діяльність позашкільних закладів у XXI столітті вимагає докорінного переосмислення освітньої парадигми, актуалізації змісту та технології становлення особистості учня як суб'єкта і проектувальника життя, створення проектно-життєвого простору, спрямованого на розвиток і саморозвиток компетентної, конкурентоспроможної особистості, яка вміє творчо розв'язувати проблеми, прагне змінити на краще своє життя й життя своєї країни.

Традиційні методи викладання в закладах позашкільної освіти в сучасних  умовах не можуть повною мірою забезпечити необхідний потенціал інтелектуального  випередження, що виражається  в готовності учнів до сприйняття нових ідей, знань і технологій, а також до продуктивних  нових  розробок. Тому в позашкільних навчальних закладах навчально-виховний процес спирається на розвиток пізнавальних інтересів, творчих навичок і умінь самостійно здобувати знання вихованцями. Саме для цієї мети  можна використати метод проектів.

Слово "проект" запозичене з латинської, яке означає "кинутий уперед". У сучасному розумінні: «Проект – це намір, який буде здійснено в майбутньому».

     Як зазначає О.Рибіна: «Метод проектів – це педагогічна технологія,

орієнтована не на інтеграцію фактичних знань, а на їх використання і здобуття  нових (іноді і шляхом самоосвіти)» [10].

Навчальний (або творчий)  проект для учня — це можливість робити щось цікаве у групі або самостійно, максимально використовуючи свої можливості; це діяльність, що дозволяє виявити себе, спробувати свої сили, використати свої знання, принести користь і показати досягнутий результат; це діяльність, спрямована на вирішення цікавої проблеми, сформульованої самими учнями у вигляді мети й завдання, коли результат цієї діяльності — знайдений спосіб рішення проблеми— носить практичний характер, має важливе прикладне значення, цікавий та вагомий для самих дослідників[7].

     Метод проектів не є принципово новим у світовій педагогіці, але привернув увагу багатьох творчих педагогів. Метод проектів започаткувався в педагогіці США ще в 20-і роки XX ст. під назвою "метод проблем". Реалізовувався в педагогічних поглядах Джона Дьюї. Під проектами в той час розумівся цільовий акт діяльності дитини, в основу якого клався її інтерес. Питання організації навчання за методом проектів розглядалися у працях вітчизняних та зарубіжних учених У.Х. Кілпатрика, Є. Коллінгса, Л.Є. Лєвіна, Д. Пітта, С.Т. Шацького та інших. У наш час варіанти використання проектної діяльності розглядались в працях В.В. Гузєєва, М.К. Гуревича, О.М. Коберніка, Є.С. Полат, Г.К. Селевко, В.Д. Симоненка, І.А. Сасової, М.Б. Романовської, О.О. Фураєвої, І.Д. Чечеля , Л.Г. Кондратової та інших[6,7,8,11,15].

Український дослідник О. Пєхота вважає, що проект – практика особистісного-орієнтованого навчання у процесі конкретної праці учня, на основі його вільного вибору, з урахуванням його інтересів. Вона зазначає, що у свідомості учня це має такий вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю, для чого мені це треба і де я можу ці знання застосувати». Для педагога- це баланс між академічними знаннями, уміннями та навичками [7].

Під навчальним проектом Є. Полат розуміє об’єднану навчально-пізнавальну творчу діяльність учнів-партнерів, організовану на основі комп’ютерних телекомунікацій, які мають спільну проблему, мету, узгоджені методи, способи діяльності, спрямовані на досягнення загального результату сумісної діяльності [8].

     Ю.Л.Хотунцев, О.А.Козина зі співавторами під проектом розуміють

самостійну творчу роботу, що включає план, який формується і уточнюється

протягом періоду виконання проекту. Тематика повинна бути різноманітною і  розвивати творче мислення, навички дослідження, уміння інтегрувати знання [14].

       Більшість дослідників схильні розглядати метод проектів як технологічну діяльність (О.Рибіна, Н.Ю.Пахомова, О.В.Ільяшева, В.В.Копилова , І.Ю.Соловйова , І.Чечель та інші) [2,5,10,11].

      Технологія проектування передбачає розв’язання суб’єктом навчання або

їх групою певної проблеми, в результаті чого вони отримують певну суму

знань.

Останнім часом проектна технологія широко впроваджується в закладах освіти різних країн світу й слугує засобом ефективного навчання, виховання та розвитку особистості. У зв’язку з реформуванням національної шкільної освіти на сучасному етапі почалося відродження й упровадження методу проектів в українській педагогіці.

Теоретичне обґрунтування проектної технології здійснили відомі науковці В. Зверєва, А. Моісеєв, М. Поташник, В. Лазарєв, Г. Селевко, І. Сисоєва та ін. Результати проведеного аналізу наукового фонду й освітньо-виховної практики показали, що технологія проектної діяльності переважно розробляється на рівні впровадження в навчальному, рідше у виховному процесі сучасної школи .